Останні записи в блогах

Чому обіцяного три роки чекають, або коли насправді перекриють Андріївський узвіз?

Антон Гливинський 25.12.2015

У травні 2012 року компанія ЕСТА Холдинг пообіцяла взяти участь у створенні пішохідної інфраструктури Андріївського узвозу. До цієї обіцянки входили реконструкція сходів на Замкову гору, створення на Андріївському узвозі системи туристичної навігації і встановлення обмежувачів руху — болардів, щоб раз і назавжди прибрати з пішохідної вулиці величезну кількість машин, якими вона заповнена, незважаючи на заборонні знаки.

Виконати першу обіцянку виявилося найлегше — у січні 2013 року ми відкрили відреставровані сходи. Хоча задля справедливості заради треба сказати, що відновлене освітлення сходів досі перебуває на балансі нашої компанії — просто тому, що передати його нікому — жодна муніципальна структура не хоче брати на себе зайву відповідальність. З другою обіцянкою — встановленням туристичної навігації — стало вже складніше. Відомий київський дизайнер міського простору Ігор Скляревський розробив зручну навігацію, яка водночас не впливає на сприйняття Андріївського. Однак зважаючи на необхідність отримувати величезну кількість дозволів від чиновників, і, найголовніше, відсутність будь-якого руху в конструктивному напрямку з їхнього боку, проект так і залишився проектом.

Нарешті, поговоримо про проект обмеження руху на Андріївському — встановлення болардів.

Із серпня 2014 року від міських чиновників різного рівня — від мера до керівників департаментів, лунають обіцянки перекрити рух «за 2 тижні», до кінця вересня 2014 року, до початку весни 2015 року, до Дня Києва, у липні 2015 року, до Дня Незалежності, у жовтні 2015 року. Як представник компанії-балансоутримувача (читай — власника) вже встановлених болардів, хочу офіційно заявити: з таким підходом рух на узвозі не обмежать ніколи, як би сильно нам цього не хотілося.

Насправді, цю сумну історію треба розповідати із самого початку. Треба сказати, що хоча б якісь зрушення у цьому проекті почалися з приходом нового мера — до нього бажання ЕСТА Холдинг подарувати місту необхідне обладнання не цікавило взагалі нікого. У липні 2014 року Віталій Кличко зібрав велику нараду — про перспективи розвитку Андріївського узвозу. На ній керівництву профільних департаментів та Подільської РДА було поставлено завдання — упродовж двох місяців встановити боларди. Наші умови участі в цьому проекті були такими — обов’язкові громадські слухання, прозора процедура управління болардами силами міста, передання обладнання на баланс місту відразу після встановлення. Після низки нарад і обіцянок «допомогти-посприяти-зробити все можливе» стало зрозуміло: хочеш досягти результатів — роби все сам.

Попросивши про допомогу активних захисників Узвозу, ми організували в Подільській адміністрації двоетапні слухання з жителями вулиці та працівниками компаній, які розташовані на ній. На цій зустрічі ми постаралися врахувати всі інтереси і пропрацювали зразкові правила отримання ключів та керування пристроями. Після цього ми домовилися про віддалене керування системою силами Подільської РДА, що дозволило б уникнути проїзду на Узвіз за невелику «мзду» диспетчеру на місці. Це здорожувало проект і створювало певні труднощі з підключенням і роботою камер. На щастя, втручання фахівців «Укртелекому» дозволило розв’язати цю проблему швидко й ефективно — щоб максимально здешевити обслуговування системи після передання болардів на баланс місту, ми навіть проклали на Узвозі новий оптоволоконний кабель.

Представники активних захисників вулиці у тривалому публічному діалозі розробили правила використання болардів, яка в недалекому майбутньому має бути оформлена в положення Подільської РДА і пройти громадське обговорення. Зробити цей ключовий крок ми з активістами не можемо вже кілька місяців — тепер проти вже встановлених болардів виступило ДАІ, що вимагає то роз’яснень від Міністерства регіонального розвитку, то надання листа від організації «Держспоживстандарт», якої немає з 2010 року.

Взагалі, ставлення влади до меценатів та інвесторів — це тема окремої розмови. Вся система побудована так, щоб будь-яка ініціатива «зробити щось для міста» була караною. Підхід «хочете щось зробити для міста за власний кошт, заплатіть… заплатіть ще… і ще…" ми відчули не тільки на проекті болардів, але й на проекті реконструкції переходу через Хрещатик. Вигравши конкурс на реконструкцію переходу з бажанням прибрати з нього всю торгівлю — повернувши до первісного призначення, ми досі не можемо підписати інвестиційний договір, тому що міська влада постійно виставляє нові й нові вимоги, збільшуючи вартість проекту в рази. Наші ж прохання — встановити кілька невеликих рекламних площин ЦУМу всередині переходу, щоб хоч якось відшкодувати зростання вартості реконструкції, викликають тільки нові приводи для шантажу та вимоги профінансувати ще що-небудь.

Повернемося до Андріївського. Боларди встановлено, систему диспетчеризації налаштовано, залишилося трохи — зробити так, щоб вони запрацювали. Для цього потрібно отримати дозволи ДАІ, провести фінальний етап громадських слухань і передати їх на баланс міста, щоб після цього укласти договір про підключення до живлення.

Проте, на думку ДАІ, боларди на Узвозі взагалі не потрібно встановлювати — бо на вулиці висять знаки, і цього цілком достатньо для того, щоб там не їздили машини. Мені здається — так можуть вважати тільки люди, які ніколи не були на вулиці або прямо зацікавлені у збереженні Узвозу як транзитної вулиці/паркінгу.

Але найгірше — небажання когось брати систему на баланс — брати за неї відповідальність. А поки цього не станеться — система працювати не буде. Тому що рух на одній із найпопулярніших вулиць міста може обмежувати влада міста, а не приватна компанія.

У далекому 2002 році мені пощастило працювати санітаром медичної служби в найбільшому українському дитячому таборі «Артек». У кімнаті гуртожитку для персоналу кількість мешканців сягала 20 осіб (за номінальної кількості 12). Ясна річ, така велика компанія народжувала «меми». Саме звідти пішла одна з моїх улюблених фраз «Пацан пірнув — пацан випірнув». Три роки тому ми «пірнули» у проект покращення пішохідної інфраструктури Андріївського узвозу. За 3 роки вартість проекту зросла більш ніж утричі — з 800 тис. до 3 млн грн. За ці гроші для міста можна було зробити ще що-небудь добре, якби ми вчасно «випірнули»… Але система не заточена під результат — вона заточена тільки на обіцянки.

Колонка Антона Гливинського для видання segodnya.ua

Антон Гливинський
Антон Гливинський

Директор зі зв'язків із громадськістю та комунікацій